Відділ освіти , молоді та спорту

Кіровоградської районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Грузьківський НВК « загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»

Кожна дитина -неповторна

Із досвіду роботи членів творчої  групи із упровадження ідей В.О.Сухомлинського в практику роботи сучасної школ

Кожна дитина – неповторна. Система роботи школи з обдарованими дітьми на засадааах ідей В.О.Сухомлинського/ Упорядник В. Чернявська.- Грузьківський НВК, 2010. – 51 с.

Відповідальна за випуск- Будулатій Л.М.

У брошурі розкрито поняття «обдарованої дитини», особливості організації навчання та виховання обдарованих дітей в умовах сільської школи. Додатки містять структуру роботи вчителя з обдарованими дітьми, систему роботи вчителя з розвитку творчої особистості та рекомендації для вчителів.

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………. 5

Розділ 1. Обдарованість дитини як педагогічна проблема

1.1  Поняття «обдарованість» і обдарована дитина» у сучасних дослідженнях ……………………………………………………  6

1.2  Моделі творчої особистості ……………………………….  6

1.3  Обдарованість як система …………………………………. 11

1.4  Методи вивчення обдарованості ………………………….. 13

1.5  Ознаки обдарованих дітей ………………………………… 14

1.6  Поведінка обдарованих дітей……………………………… 16

Розділ 2. Система роботи з обдарованими дітьми в умовах сільської  школи

2.1 Шкільна комплексна програма «Обдаровані діти» ………..18

2.2 З чого починається робота із здібними дітьми ……………..20

2.3 Система роботи з обдарованими дітьми ……………………21

2.4 Етапи роботи з обдарованими дітьми ………………………22

Розділ 3. Робота школи з обдарованими дітьми на засадах ідей В.О.Сухомлинського …………………………………….. 25

Література ..................................................................................... 46

Додатки ………………………………………………………….. 47

Вступ

            У сучасній психолого – педагогічній літературі з’являється усе більше робіт, що торкаються особливостей виховання і навчання обдарованих дітей. Серед закордонних досліджень найбільш відомі роботи Дж.Гілфорда, Дж.Рензуллі, П.Торренса та ін. У вітчизняній психології найбільш відомими є роботи Н.Лейтеса. Також багато психологічних принципів розвитку творчості в дітей молодшого шкільного віку розглядали Н.Н.Поддьяков, Д.Н.Узнадзе, А.В.Запорожець, А.М.Матюшкін. Особливості психології творчості вивчав В.А.Моляко, крім того, саме він вивчав обдарованість як психічне явище.       

            Обдарована дитина - це дитина, що виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності.

            Для того щоб творча обдарованість змогла себе проявити і далі розвиватися, потрібні сприятливе культурне оточення, опіка і заохочення, а іноді - тиск зовні.

            Психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованості -  це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового).

            Питанню творчої активності особистості приділяв велику увагу В.О.Сухомлинський, який стверджував, що творчість є діяльністю, у яку людина вкладає немовби частинку своєї душі, і чим більше вона вкладає, тим багатшою стає її душа.

            Одним із основних завдань Грузьківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів є створення умов для розвитку творчої обдарованості. Здібність, обдарованість, талант розглядається з різних точок зору з урахуванням вікових особливостей учнів.

            Розділ 1. Обдарованість дитини як педагогічна проблема

            1.1 Поняття «обдарованість» і обдарована дитина» у сучасних дослідженнях

            У роботах закордонних педагогів і психологів виділені деякі особливості обдарованих дітей.

            Обдарованість — це системна якість психіки, що розвивається протягом життя, визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, високих) результа­тів в одному чи декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

            Обдарована дитина — це дитина, що виді­ляється яскравими, очевидними, іноді ви­датними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) у тому чи іншому виді діяльності.

            Аналізуючи поняття «обдарованість» у за­рубіжній психолого-педагогічній літературі, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв'язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку об­дарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін. Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна.

            1.2 Моделі творчої особистості   

            Д. Перкінс запропонував модель творчої обдарованості, котра складається з шести якостей, а саме:

•    орієнтація на естетичні цінності (вихід за межі «чистого» раціоналізму);

•    уміння визначати далеку перспективу (відхід від існуючих уявлень, штам­пів);

•    рухливість і гнучкість мислення (розгляд альтернатив, різних аспектів проблеми тощо);

•    здатність ризикувати, не боятися не­вдач;

•    уміння поєднувати об'єктивний та суб'єктивний підходило проблеми (уяв­ляти суть проблеми в цілому та довіряти своєму баченню);

•    внутрішня мотивація творчості.

            Найвсеохоплюючу концепцію інтелектуальної обдарованості запропонував Р. Стернберг Це концепція трирівневої структури.

1. Компонентний рівень відображає найзагальніші механізми пізнавальної діяль­ності незалежно від конкретного змісту і зовнішніх чинників. На цьому рівні здійснюються три види операції:

•   пізнавальні (отримання і переробка інформації);

•   мотиваційні (вибір проблеми і стра­тегії, контроль і регуляція процесу розв'язання, врахування чинників навколишнього середовища);

•   виконавчі (розв'язання задачі).

2. Конкретний рівень пов'язаний з певними структурами і ситуаціями, вирішення яких потребує інтелектуальних зусиль. Найтиповішими є випадки розв'язання нестандартної задачі або ж запрова­дження автоматизації звичайних видів діяльності.

3.   Контекстуальний рівень пов'язаний із соціально-культурним оточенням особистості, її індивідуальними осо­бливостями.        Інтелектуальна обдаро­ваність виявляється в максимальному пристосуванні індивіда до середовища, в деяких випадках у компенсації своїх недоліків.

            У свою чергу Ф. Говіц і М. О'Брайєн вва­жають, що вивчати обдарованість слід за трьома напрямами:

•    вивчати механізми інтелектуальної ді­яльності (засвоєння знань, їх збереження і використання, постановка проблем, розв'язок);

•    визначати спеціальні й особистісні ха­рактеристики обдарованих індивідів;

•    проводити порівняльну оцінку різних стратегій навчання.

            А. Танненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття «обдарованість» за п'ятьма чинниками:

•    високий рівень загального інтелекту;

•    наявність спеціальних здібностей;

•    певні особистісні особливості;

•    вплив середовища;

•    щасливий випадок.

            Успіх залежить від наяв­ності всіх цих факторів, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі. Для того щоб творча обдарованість змогла себе проявити і далі розвиватися, потрібні сприятливе культурне оточення, опіка і за­охочення, а іноді — тиск зовні. Безперечно, що особливу роль у цьому відіграє домашнє середовище, батьки, їхня поведінка.

            На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер роз­витку обдарованості — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосе­редкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального дарування.

            А. М. Матюшкін розглядає обдарованість як загальну передумову творчого розвитку і становлення творчої особистості, виділяє п'ять її структурних компонентів.

1)   домінуюча роль пізнавальної мотива­ції;

2)   дослідницька, творча активність, яка виражається у виявленні нового, у по­становці та вирішенні проблем;

3)   можливість досягнення оригінальних рішень;

4)   можливість прогнозування і передба­чення;

5)   здатність до створення ідеальних етало­нів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

            У свою чергу В. А. Моляко виділяє наступні складові.

•   задатки, схильності, що виявляються у підвищеній чутливості, певній ви­бірковості, перевагах, а також у дина­мічності психічних процесів;

•  інтереси, їхня спрямованість, частота і систематичність їхнього прояву, до­мінування пізнавальних процесів;

•  допитливість, прагнення до створення нового, схильність до вирішення і по­шуку проблем;

• швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних масивів;

•    схильність до постійних порівнянь, зіставлення, вироблення еталонів для наступного добору;

• прояв загального інтелекту — схоплю­вання, розуміння, швидкість оцінок і вибору шляхи вирішення, адекватність дій;

•  емоційна забарвленість окремих про­цесів, емоційне ставлення, вплив почут­тів на суб'єктивне оцінювання, вибір, перевагу тощо;

• наполегливість, цілеспрямованість, рі­шучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;

• творчість — уміння комбінувати, знахо­дити аналоги, реконструювати; схиль­ність до зміни варіантів, економічність у рішеннях, раціональне використання засобів, часу тощо;

• інтуїція — схильність до понадшвидких оцінок, рішень, прогнозів

• порівняно більш швидке оволодіння уміннями, навичками, прийомами, ово­лодіння технікою праці, ремісничою майстерністю;

•  здатність до вироблення особистісних стратегій і тактик при вирішенні за­гальних і нових спеціальних проблем, завдань, пошук виходу зі складних, не­стандартних, екстремальних ситуацій тощо.

            Дж. Рензуллі запропонував триколову модель обдарованості, яка включає:

1. Здатності вищі за середні або талант. При цьому високі інтелектуальні здіб­ності є необхідною, але недостатньою умовою для високих досягнень.

2. Залучення до завдання має на увазі наполегливість, ретельність, вольові зусилля. Відзначено, що існує період | високого залучення до завдання і період  низького залучення. Ці періоди відповідно пов'язані з високою і низькою продуктивністю діяльності.

3. Креативність розуміється як своєрідність поведінки особистості, що виражається в оригінальних способах одержання продукту, в нових підходах до вирішен­ня проблем, створення оригінального продукту.

            Дж. Фельдхьюсен розробив модель обдаро­ваності, що міститьу собі інтелектуальні та особистісні чинники:

•    видатні загальні здібності;

•    спеціальні таланти в якій-небудь галузі;

•    Я-концепція;

•    мотивація.

На його думку, в основі загальної обда­рованості лежать загальні здібності, що включають:

•   здатність добре мислити, ефективно переробляти інформацію;

•    досягати розуміння;

•    вирішувати проблеми;

•    використовувати методокогнітивні сис­теми.                                                

            Уявлення про обдарованість як сукупність здібностей, що виявляються в якій-небудь  діяльності, лягли в основу численних кла­сифікацій обдарованості.

            Де Хаани Хевіерст виділив:

1) навчальну, «розумову винятковість»;

2) наукову здатність;

3) творчість;

4) соціальне лідерство;

5) винахідливість.

            Л. Терстоун розглядав кілька типів обда­рованих дітей:

•   які показують загальну розумову ак­селерацію для свого років, високий IQ (коефіцієнт інтелектуальності);

• які перевершують інших у деякій спеці­алізованій галузі, наприклад у матема­тиці, або в навчанні, що дуже залежить від словесної швидкості;

• які зі спеціальними талантами в мис­тецтві або з механічною кмітливістю;

• які з винятковою оригінальністю і ви­нахідливістю — креативний тип.

            Джоан Фрімен перелічує такі особливості розвитку обдарованої дитини:

1)   дитина почуває різницю з іншими ді­тьми;

2)   починає читати раніше інших;

3)   сама обирає собі заняття, а не приймає їх пасивно;

4)   має добру пам'ять;

5)   здатна до тривалої зосередженості;

6)  живе в яскравій, живій сімейній об­становці, її батьки — люди позитивно думаючі, особливо мати;

7) освітній рівень у родині високий. Часто саме мати незадоволена своєю осві­тою;

8)   дитина навчається понад шкільну про­граму;

9)  винятково велика роль музики як тла, на якому проходить життя родини.

            Таким чином, ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, що ви­являються в її реальній діяльності і можуть бути оцінені під час спостереження за її діями. Ознаки явної (виявленої) обдарованості зафіксовані у її визначенні і пов'язані І з високим рівнем виконання діяльності.

            1.3 Обдарованість як система

            У цілому ж можна уявити обдарованість як систему, що включає наступні компоненти:

•    анатомо-фізіологічні задатки;

• сенсорно-перцептивні блоки, що харак­теризуються підвищеною чутливістю;

• інтелектуальні та розумові можливості, що дозволяють оцінювати нові ситуації й вирішувати нові проблеми;

• емоційно-вольові структури, що ви­значають тривалі домінантні орієнтації і їхнє штучне підтримування;

•    високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява і цілий ряд ін­ших.

            Слід зазначити, що прояв обдарованості може бути представлений через:

•    домінування інтересів і мотивів;

•    емоційну заглибленість у діяльність;

•    волю до рішення, до успіху;

•  загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктів діяльності;

•    розуміння сутності проблеми, завдання, ситуації;

•    несвідоме, інтуїтивне вирішення про­блеми;

•   стратегія в інтелектуальній поведінці (особистісні можливості висування і ви­конання проектів);

•    варіативність рішень;

•    швидкість рішень, оцінок, прогнозів;

•    мистецтво знаходити, вибирати (вина­хідливість, спритність).

            У психолого-педагогічній літературі також виділено шість основних параметрів:

•    сфера реалізації обдарованості і пере­важний її тип;

•    прояв творчості;

•    прояв інтелекту;

•    динаміка діяльності;

•    рівні досягнень;

•    емоційне забарвлення.

За кожним із зазначених параметрів можна виділити основні визначальні ознаки.

            Виходячи з цього психологами виділені основні типи творчої діяльності:

•    науково-логічний;

•    техніко-конструктивний;

•    образно-художній;

•    вербально-поетичний;

•    музично-руховий;

•    практико-технологічний;

•    ситуативний (спонтанний, розважли­вий).

            Цікаво відзначити, що прояв творчого по­шуку можна представити за наступними ознаками:

•    реконструктивна творчість;

•    комбінаторна творчість;

•    творчість через аналогії.

            Прояв інтелекту психологами фіксується за:

•    розумінням і структуруванням вихідної інформації;

•    постановкою завдання;

•    пошуком і конструюванням рішень;

•   прогнозуванням рішень (розробкою задумів рішення), гіпотез.

            Додамо, що динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності в цілому найбільш вичерпно визначатимуть наступні типи:

•    повільний;

•    швидкий;

•    понадшвидкий.

            Крім того, рівні досягнень можна визначати за завданнями, що ставить перед собою лю­дина, або ж за самими досягнутими успіхами, і тут доречно виділити три умови:

•  бажання перевершити існуючі досяг­нення (зробити краще, ніж є);

•   досягти результату вищого класу;

• реалізувати надзадачу (програма-мак-симум) на грані фантастики.

            Нарешті, у плані емоційного реагування на виконання діяльності, захопленості можна виділити три типи:

•    натхненний;

•    впевнений;

•    що сумнівається.

            Таким чином, пропонована структура до­сить різноманітно описує різні типи обда­рованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідність поєднань найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальної творчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видів спеціальної обдарованості — наукової, технічної, пе­дагогічної, художньої тощо.

            1.4 Методи вивчення обдарованості

            У свою чергу Ф. Говіц і М. О'Брайєн вва­жають, що вивчати обдарованість слід за трьома напрямами:

•  вивчати механізми інтелектуальної ді­яльності (засвоєння знань, їх збереження і використання, постановка проблем, розв'язок);

• визначати спеціальні й особистісні ха­рактеристики обдарованих індивідів;

•    проводити порівняльну оцінку різних стратегій навчання.

            А. Танненбаум, займаючись вивченням обдарованості, застосував психосоціальний підхід. Він визначає поняття «обдарованість» за п'ятьма чинниками:

•    високий рівень загального інтелекту;

•    наявність спеціальних здібностей;

•    певні особистісні особливості;

•    вплив середовища;

•    щасливий випадок.

            На думку автора, успіх залежить від наяв­ності всіх цих факторів, тоді як відсутність хоча б одного може призвести до невдачі. Для того щоб творча обдарованість змогла себе проявити і далі розвиватися, потрібні сприятливе культурне оточення, опіка і за­охочення, а іноді — тиск зовні. Безперечно, що особливу роль у цьому відіграє домашнє середовище, батьки, їхня поведінка.

            На сьогоднішній день психологами визнано, що рівень, якісна своєрідність і характер роз­витку обдарованості — це завжди результат складної взаємодії спадковості (природних задатків) і соціального середовища, опосе­редкованого діяльністю дитини (ігрового, навчального, трудового). У той же час не можна ігнорувати і роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що лежать в основі формування і реалізації індивідуального дарування.

            1.5 Ознаки обдарованих дітей

            У роботах закордонних педагогів і психологів виділені деякі особливості обдарованих дітей:

- наявність великого обсягу інформації;

- великий словниковий запас;

- самостійне перенесення засвоєного на новий лад;

- встановлює причинно-наслідкові зв'язки;

- виявляє приховані залежності та зв'язки;

- уміє робити висновки;

- уміє інтегрувати і синтезувати інфор­мацію;

- з власної ініціативи обирає для рішення складні завдання;

- здатна організувати й узагальнити на­явну інформацію;

- вміє уловлювати зміст досить умовних ідей;

- уміє помічати тонкі розходження в ма­теріалі;

- чутливість до протиріч;

- уміє зробити аналіз всякої виниклої ситуації, перш ніж діяти в ній;

- уміє оцінювати як результат, так і сам процес роботи (вирішення завдання);

- уміє передбачати наслідки своїх і чужих дій;

- уміє міркувати;

- уміє будувати гіпотези;

- застосовує ідеї на практиці;

- здатна до творчого перетворення дій­сності й умов завдання;

- критична у мисленні;

- має високу допитливість;

- здатна ризикувати;

- має розвинуте дивергентне мислення;

- гнучка у мисленні і діях;

- має високу швидкість мислення;

- здатна висловлювати оригінальні ідеї, винаходити нове;

- має багату уяву;

- здатна сприймати неоднозначні речі;

- має високі естетичні цінності;

- має розвинену інтуїцію;

            Також психологами виявлені особливості таких дітей у ставленні до себе й інших людей, в оцінках міжособистісних зв'язків і відносин:

- адекватна самооцінка;

- повага до людей;

- здатність до співчуття, співпережи­вання;

- терпимість до недоліків інших;

- схильність до самоаналізу;

- нормальне ставлення до критики;

- готовність поділитися з іншими своїми речами й ідеями;

- наполегливість у роботі й навчанні;

- розвинена потреба в досягненні успі­хів;

- слабко виражена агресивність;

- незалежність у мисленні й поведінці;

- відсутність прагнення до обов'язкового одержання заохочень і нагород за свої успіхи;

- готовність вступити у змагання з іншими людьми;

- розвинуте почуття гумору;

- впевненість у своїх силах і здібностях.

            1.6 Поведінка обдарованих дітей

            Відзначено, що ознаки обдарованості охо­плюють два аспекти поведінки обдарованої дитини: інструментальний і мотиваційний. Інструментальний — характеризує спосо­би діяльності. Мотиваційний — ставлення дитини до того чи іншого боку дійсності, а також до своєї діяльності.

            Ознаки інструментального аспекту пово­дження обдарованої дитини:

1.   Наявність специфічних стратегій ді­яльності.

2. Сформованість якісно своєрідного ін­дивідуального стилю діяльності.

3.  Висока структурованість знань, вміння бачити досліджуваний предмету системі, згорнутість способів дій у відповідній предметній галузі.

4. Особливий тип навченості. Може вияв­лятися як у високій швидкості і легкості навчання, так і в сповільненості темпу навчання, але з наступною різкою змі­ною структури знань, уявлень, умінь.

            Ознаки мотиваційного аспекту поведінки.

1.  Підвищена вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяльнос­ті (знаків, звуків, кольорів, технічних пристроїв, рослин тощо) або до певних форм власної діяльності (фізичної, піз­навальної, художньо-виразної тощо), що супроводжується, як правило, пе­реживанням почуття задоволення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер діяльності, над­звичайно висока захопленість яким-небудь предметом, заглибленість у ту чи іншу справу. Наявність настільки інтенсивної схильності до певного виду діяльності має своїм наслідком разючу завзятість і працьовитість.

3. Підвищена пізнавальна потреба, що виявляється в ненаситній допитливості, а також готовності з власної ініціативи виходити за межі вихідних вимог ді­яльності.

4. Перевага невизначеної інформації, не­прийняття стандартних завдань і готових відповідей.

5. Висока критичність до результатів своєї праці, схильність ставити понад важкі цілі, прагнення до досконалості.

            Дитяча творчість піддається розвитку, тому рання її діагностика і створення умов для індивідуалізації  навчання є практичною реалізацією розвитку обдарованої дитини

            Розділ 2. Система роботи з обдарованими дітьми в умовах сільської  школи

            2.1 Шкільна комплексна програма «Обдаровані діти»

            Проблема обдарованості дітей надзвичайно актуальна. Здібні, талановиті люди в будь – якому суспільстві є його «локомотивом».  Їхніми інтелектуальними зусиллями забезпечується прогрес суспільства, плодами якого користуються всі. Саме тому однією із основних задач системи національної освіти є формування  творчо активної, всебічно розвиненої особистості. Відповідно до вимог Національної доктрини розвитку освіти України в ХХІ столітті, система освіти має забезпечувати підтримку обдарованих дітей і молоді, розвиток у них творчих здібностей, формування навичок самоосвіти і самореалізацію особистості.

             Шкільна програма «Обдаровані діти і молодь» на 2007 – 2012 роки розроблена з метою створення системи пошуку, розвитку й педагогічної підтримки талановитих дітей та підлітків, стимулювання творчого самовдосконалення учнівської молоді, самореалізаціїособистості в сучасному суспільстві.

            Метою Програми є визначення комплексу психолого – педагогічних, організаційних, правових і науково – практичних заходів щодо розробки і впровадження ефективних засобів та технологій пошуку, навчання, виховання і самовдосконалення обдарованих дітей і молоді, створення умов для творчого розвитку особистості, системи профільного навчання.

            Одним із основних завдань Програми є створення системи цілеспарямованого виявлення інтелектуально і творчо обдарованих дітей. В Програмі визначено особливості виховання дітей з різними видами обдарованості.

Особливості виховання дітей із різними видами обдарованості

            2.2 З чого починається робота із здібними дітьми

Про людину не просто кажуть, що вона здібна, а до чого вона здібна, тобто вказують на якість її здібностей. Термін «обдарованість» щодо дітей психологи вважають умовним. Він слугує для визначення пси­хологічної реальності, для більш удосконаленої організації процесу

навчання.

У спеціалізованому українському журналі «Обдаровані діти» (№ 1, 2000 р.) був сформульований узагальнений портрет обдарованої дитини. На думку редакції журналу і згідно з результатами дискусії, проведеної в нашій школі, обдарованою дитиною є та, яка:

•  оригінально розв'язує завдання;

•  виконує завдання швидко, часто інтуїтивно;

•  може навести декілька варіантів вирішення однієї й тієї самої за­дачі, проблеми;

•  віддає перевагу естетичним варіантам рішення;

• добре орієнтується в обставинах, враховуючи перешкоди й ко­рисні моменти;

• повністю поринає в рішення (під час пошуку відповіді);

• може передбачати успішність чи неуспішність рішення;

• має максимально розвинуте почуття гумору;

• володіє багатим словниковим запасом, із задоволенням читає словники, енциклопедії;

• часто дратує ровесників звичкою виправляти інших і вважає себе завжди правою;

• відчуває брак емоційного балансу, часто нетерпляча.

Аналізуючи цю інформацію, можна дійти висновку, що такими ри­сами наділені багато дітей. А це налаштовує оптимістично: якщо та­лант - рідкість, то обдаровані діти - явище поширене. Звідси і висновок про необхідність своєчасно знайти, зберегти й розвинути в дітях здібності, обдарованість і талант.

            2.3 Система роботи з обдарованими дітьми

У нашій школі вже багато років діє система роботи з обдарованими дітьми

Виявлення обдарованих дітей проходить за такою схемою:

Система пошуку творчо обдарованих дітей

            2.4 Етапи роботи з обдарованими дітьми

Згідно із шкільною програмою «Обдаровані діти» визначено алгоритм роботи з обдарованими дітьми та визначено структуру роботи вчителя з обдарованими та здібними дітьми (Додаток 1).

Алгоритм роботи школи з обдарованими дітьми

1.  Виявлення здібностей та обдарувань учнів:

• використання методик «Оперативна пам'ять», «Пам'ять на образи», «Кількісні відношення», «Ме­тодика Равена»;

• проведення тесту А. Фурмана для визначення інтелектуального потенціалу дитини;

• запровадження діагностики для вивчення інте­ресів особистості, діагностики інтелекту;

• створення банку даних «Обдарована дитина».

2.  Мотиваційна робота з обдарованими учнями для орієнтації їх на досягнення високих результатів діяльності.

3.   Організація системної роботи:

• ступенева профілізація навчання;

•  введення додаткових предметів, спецкурсів, курсів за вибором;

• робота  гуртків;

• самоосвітня діяльність учнів;

• робота в мережі Інтернет;

• робота консультаційного центру;

• змістовна позанавчальна робота;

• співпраця з позашкільними установами.

4. Добір та розстановка кадрів, розподіл між ними прав та

обов'язків з урахуванням особистісних рис та можливостей, психологічної сумісності, мети особистого розвитку:

• відбір кадрів;

• психологічне діагностування та анкетування;

• моніторинг діяльності вчителя;

•  науково-методичне забезпечення роботи з обдарованими дітьми;

•  розробка та впровадження авторських про­грам;

•  видавнича діяльність.

5.  Формування відносин співробітництва, парт­нерства у системі «Вчитель — учень»:

• психолого-педагогічні семінари, тренінги;

• зворотне анкетування;

• проблемні семінари, «круглі столи»;

• створення «ситуації успіху».

6.  Самореалізація творчої особистості:

• предметні  олімпіади різних етапів;

• районні, обласні та всеукраїнські турніри, конкурси;

• конкурси-огляди, фестивалі художньої твор­чості;

• інтелектуальні ігри;

• творчі звіти;

• учнівське самоврядування;

• день самоврядування.

7. Розробка та вдосконалення системи заохочень, стимулювання відповідно до досягнутих результатів:

• визначення критеріїв використання системи заохочень;

• проведення Дня науки;

• нагородження переможців та призерів олімпі­ад, конкурсів, фестивалів тощо.

8. Управлінська підтримка творчих груп, форму­вання єдиного творчого поля:

•  випуск шкільної газети «Шкільний вісник»;

•  створення умов для видавничої діяльності вчи­телів та учнів;

•  усебічне сприяння роботі творчих груп та об'єднань;

• система морального та матеріального стиму­лювання педагогічних працівників.

9. Очікувана мета.

 Випускник — це:

•  сформована особистість із глибокими та міцними знаннями;

• максимальний розвиток творчої та інтелекту­альної обдарованості;

• майбутній учений, дослідник;

• усебічний загальнокультурний розвиток;

• гуманістичний світогляд;

• активні життєві компетенції;

• конкурентоздатність у європейському та світо­вому просторі;

• вільне володіння комп'ютером;

•  володіння  іноземною мо­вою;

• уміння співпрацювати в колективі;

• висока культура, добрі естетичні смаки;

• прагнення до постійного вдосконалення здо­ров'я у всіх його проявах: духовному, соціально­му, психічному, фізичному.

            Розділ 3. Робота педагогів школи з обдарованими дітьми на засадах ідей В.О.Сухомлинського

Успіх розумового виховання залежить від твор­чого зростання методів навчання, від різно­манітності тих деталей, які зумовлюються конк­ретною обстановкою і не можуть бути передбачені заздалегідь теорією навчання.

В.О.Сухомлинський

Ідеї Сухомлинського активно працюють на реформування освіти, сприяють розвитку оновленої школи України як духовної колиски народу, майстерні гуманності, мудрості, працелюбства і творчості.

            Співзвучні сьогоденню ідеї видатного педагога про розвиток творчих здібностей і обдарувань школярів, зміцнення співдружності школи і сім'ї та інші. Саме ці аспекти педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського потребують поглибленого опрацювання, осмислення і творчої трансформації в практику реформування сучасної школи.

            Тому в школі проводяться методичні заходи з питань вивчення і творчої реалізації педагогічних ідей В.О. Сухомлинського. Традиційним став місячник «Ідеї Сухомлинського і сьогодення», у рамках якого проводяться дискусія «Виховання без покарань», ділова гра «Сходинками педагогічної майстерності В. О. Сухомлинського», засідання «круглого столу» «Ідеї Сухомлинського у сучасному навчально-виховному процесі», наукова-практична конференція, педагогічні читання «В.О.Сухомлинський і актуальні проблеми гуманізації  сучасної школи».

            Ідеї видатного педагога допомогли обрати шляхи оновлення школи, удосконалення педагогічної майстерності вчителів, а також підвищення інтересу дітей до знань.

            В.О. Сухомлинський вважав, що джерелом, яке наповнює дитячу любов до знань, є інтелектуальна культура вчителів, саме тому в нашій школі особлива увага приділяється формуванню творчої особистості вчителя, постійному збагаченню його духовного рівня і педагогічної майстерності.

Ефективність методичної роботи в значній мірі залежить від достовірності інформації про особистість і результати діяльності педагога. Діагностика результативності діяльності вчителя здійснюється різноманітними шляхами.

Так,  упорядковано теку «Паспорт педагогічного колективу», де наявні особові,  методично - діагностичні картки педагогів та рейтингові картки. Одне з перших місць відводиться анкетуванню. Вчителю пропонується відповісти на такі питання:

• Якими із своїх педагогічних надбань ви можете поділитися з колегами?
• З чим ви хотіли б ознайомитись? Чому навчитись?
• Які методичні заходи, на вашу думку, необхідно провести в школі?
• Ваші оцінки і пропозиції щодо вдосконалення навчально-виховного процесу в школі
• Коли і в якому класі, з якої теми ви могли б провести відкритий урок (виховний захід),  назвіть його методичну мету.
• Які питання, на вашу думку, слід обговорити на засіданні педагогічної ради, нараді при директорові, малій педраді, семінарі?

Великого значення при діагностуванні надається відвідуванню уроків, позакласних заходів адміністрацією школи, членами методичної ради. Головна цінність концепції діагностування педагогічних кадрів – у зверненні до самооцінки учителя, що ґрунтується на всебічному аналізі ним особистої діяльності. Адже Василь Олександрович Сухомлинський вважав, що самооцінка є головним фактором розвитку професійної зрілості та майстерності вчителя. За одержаними даними проводиться корекція самооцінки вчителя, а на основі аналізу анкет складаються заходи з надання конкретної методичної допомоги кожному вчителю у рамках роботи ШМО та методичним активом.

            Аналіз складеної на підставі результатів діагностування загальношкільної діагностичної картки  дозволяє дирекції школи одержати відомості про рівень готовності педагогічного колективу вирішувати конкретні проблеми навчально-виховного процесу, судити про динаміку зростання педагогічної майстерності кожного вчителя, оперативно реагувати на процес підвищення педагогічної майстерності, дбати, щоб досягнення кожного були надбанням усього педагогічного колективу.

             На основі глибокого  вивчення творчої лабораторії вчителів значно розширено їх права і самостійність у вирішенні актуальних проблем удосконалення навчально-виховного процесу. Частині вчителів надано право працювати на довір’ї. Підвищення рівня теоретичної підготовки  педагогів забезпечується залученням їх до участі в засіданнях методичних об’єднань вчителів суспільно-гуманітарного, природничо-математичного циклів, вчителів початкових класів, класних керівників, методичних динамічних та творчих груп.

Вчителі суспільно - гуманітарного циклу (голова шкільного методичного об'єднання Сотченко Т.М.) працюють над використанням нових освітніх технологій в умовах особистісно зорієнтованого навчання, свою діяльність спрямовують на підвищення педагогічної майстерності і вдосконалення викладання предметів на основі освоєних  нових технологій. На одному із засідань методичного обєднання було обговорено і розроблено систему роботи вчителя з розвитку творчої особистості (Додаток 2),

Вчителі    природничо-математичного    циклу  (голова  методоб'єднання Лучанова    В.В.)    свою    діяльність    спрямовують    на    розвиток    професійної компетентності,      підвищення      ефективності      навчально - виховного  процесу,  використання  сучасних  освітніх  технологій,   посилення   розвиваючої   форми навчання.

Вчителі початкових класів (голова методоб'єднання Кириченко А.М) працюють над реалізацією проблеми: «Становлення особистості дитини, інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток». Основними завданнями своєї діяльності вони вважають створення умов для інтелектуального, морального, фізичного розвитку учнів, індивідуального та диференційованого підходу, виконання заходів по збереженню життя і здоров'я дітей.

            До кожного засідання методичних об’єднань готується відкритий урок з певної проблеми. Після проведення уроку учитель робить самоаналіз уроку, зазначаючи, що йому вдалося із запланованого реалізувати, а що ні, як і коли буде реалізовано те, що не вийшло на цьому уроці, дає своє пояснення доцільності застосованих прийомів і методів роботи.

Діяльність творчої групи у складі чотирьох вчителів вищої кваліфікаційної категорії спрямована на розвиток творчих здібностей учнів з метою сформування потенціалу обдарованих дітей (керівник - Лучанова В.В.). Творчою групою розроблені основні перспективні напрями розвитку обдарованих та здібних дітей, визначені етапи реалізації програми. Як результат роботи - видано друком методичний вісник «Активізація пізнавального інтересу через дидактичні ігри в умовах адаптації учнів».

Творчою групою під керівництвом вчителя англійської мови Чернявської  Валентини Іванівни, яка працює над реалізацією проблеми «Підвищення якості навчально – виховного процесу шляхом впровадження інноваційних технологій», проведено ділову гру «Розвиваємо особистість», під час якої розроблено загальні рекомендації для вчителів школи у роботі з обдарованими дітьми, визначено педагогічну стратегію вчителів. В ході гри членами групи було  складено правила успішного розвитку творчих здібностей обдарованих дітей (Додаток 3), обговорено систему правил, які не сприяють розвитку творчих здібностей обдарованих дітей (Додаток 4), вироблено правила роботи вчителя з обдарованими дітьми (Додаток 5), розглянуто структуру роботи вчителя з обдарованими та здібними дітьми.

Члени   динамічної   групи   вчителів   початкових   класів  розробили   ігри для використання на   уроках   математики,   ігрові   проблемні   ситуації, інтелектуальні ігри та розваги. Проведено відкриті уроки з використанням творчих здобутків  динамічної групи.

Динамічна група у складі вчителя хімії і біології Бондарчук О.М. та вчителя фізики  Лучанова  А.І.   працює  над  вивченням  питання  розвитку  пізнавальних  інтересів у дослідницькій діяльності учнів на уроках, спрямована на стимулювання  творчої  активності   учнів.     

Сприяють   професійному  росту  педагогів проведені в школі методичні заходи, зокрема:

• фестиваль «Веселка талантів», в рамках якого проведений конкурс на кращу розробку позакласного заходу на тему: «Надзвичайні ситуації та вихід із них», тиждень відкритих уроків, презентація досвідів роботи над методично проблемою; конкурс «Мій найкращий урок», захист моделей виховних годин;
• засідання круглого столу «Формування наукового світогляду та активної життєвої позиції, розвиток індивідуальних здібностей, посилення творчого потенціалу особистості школяра»;
• педагогічний консиліум «Реалізація принципів гуманізації, індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу»;
• психолого-педагогічний семінар «Психологічна взаємодія учасників навчально-виховного процесу - важлива умова реалізації навчально-виховного процесу»;
• ділова гра: «Сходинками педагогічної майстерності В.О.Сухомлинського»;
• тренінги для роботи з обдарованими дітьми («Мініатюра», «Настирливий гравець», «Симпозіум», «Скриня мудрості»)

У підвищенні професійної майстерності вчителів використовуються як традиційні, так і нові форми роботи:

- фестиваль педагогічної майстерності;

- творчий звіт вчителя, який атестується;

- творчий звіт методичних об’єднань;

- ділова гра;

- конкурс «Мій найкращий урок»;

- години спілкування;

- зустріч за «круглим столом»;

- дискусії;

- тренінги.

.

      У підвищенні фахової майстерності вчителів важливе місце займає педагогічна рада. На її засіданнях систематично обговорюються питання змісту і форм методичної роботи. Кожного року на обговорення педагогічної ради виносяться питання, пов’язані з роботою над впровадженням науково-педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського щодо розвитку творчих здібностей учнів в практику роботи вчителів школи.

             Вивчаючи та впроваджуючи в практику педагогічну спадщину Василя Олександровича Сухомлинського, вчителі відкривають для себе нові шляхи гуманного підходу до навчання та виховання учнів.  Серед них вчителі української мови і літератури Чебановська Віра Миколаївна, Будулатій Людмила Миколаївна, математики Лучанова Валентина Володимирівна, Чернявський Валерій Семенович, англійської мови Чернявська Валентина Іванівна, історії Сотченко Тетяна Михайлівна, фізики Лучанов Анатолій Іванович, початкових класів Кириченко Алла Миколаївна, Лисенко Тамара Аркадіївна, Вишневська Ірина Володимирівна, Шурунга Анжела Володимирівна, біології Бондарчук Оксана Михайлівна, географії Лучанов Віталій Анатолійович. Вони завжди в постійному пошуку раціональних форм навчання і виховання школярів з урахуванням індивідуальних та вікових особливостей учнів, виявлення обдарованості у дітей.

            Сьогодні якраз настав час, коли ми маємо заново осягнути праці В.О.Сухомлинського, щоб реалізувати головні принципи  сучасної освіти – гуманізацію та особистісну її орієнтацію в роботі з обдарованими дітьми.  У  своїй роботі вчителі  керуються  принципами сучасних технологій, враховуючи умови школи, індивідуальні особливості класу,  дітей  і т. д.

            На уроках української мови та літератури використовуються елементи новітніх освітніх технологій, тому що це є той шлях, яким треба йти, щоб подолати проблеми неякісної освіти  і виховати повноправного, високоосвіченого громадянина  своєї країни  з активною життєвою позицією.

            Так, вчитель української мови та літератури Будулатій Людмила Миколаївна у своїй педагогічній діяльності застосовує технологію  «Створення ситуації успіху»,  яка націлена саме на те, щоб викликати у дітей почуття радощів,  забезпечити  успіх у навчанні .

        В.О.Сухомлинський  говорив: «Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити  в їхніх серцях почуття гордості,  власної гідності – це перша заповідь виховання . У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка про те, що вони ні на що не здібні . Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися».

          Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху, на думку Будулатій Л.М, досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік  стиль свого життя.

            Успіх, що його переживає дитина   неодноразово, відкриває період  визволення  прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Мета  діяльності вчителя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість їй відчути радість усвідомлення  своїх  здібностей,  віри у власні сили, повірити у свою неповторність.

            Завдання педагога – дати можливість дитині відчути радість від здолання труднощів, дати зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається .

            Народна мудрість говорить: «Не шукайте нове, шукайте вічне!» Ось це вічне і є в педагогічній спадщині нашого великого земляка - Василя Олександровича Сухомлинського.

            В. О. Сухомлинський був високоосвіченою людиною. Любив і вивчав іноземні мови все своє життя. Знав він англійську, німецьку, французьку, польську, чеську та інші мови народів світу.

            Слово Василя Олександровича Сухомлинського на уроках іноземної мови як для вчителя, так і для учнів важить дуже багато. Адже більшість його висловів стали крилатими, тому що містять у собі глибоку людяність, щирість, відвертість.

            Так, робота на уроках англійської мови, які проводить Валентина Іванівна Чернявська,  побудована за принципом “Кожному за здібностями, кожному – за працю”. Під час уроків вчителька використовує навчальні казки В.О.Сухомлинського, пропонує речення і невеликі тексти, узяті з творів Сухомлинського.

Вчителем розроблено лексичні, граматичні завдання, комунікативні вправи.

Розвиток творчої особистості учнів здійснюється на основі їх самостійної роботи з незакінченими притчами В.О.Сухомлинського.

Під час роботи з оповіданнями та казками В.О.Сухомлинського здійснюються міжпредметні зв’язки, вибираються тексти англійською мовою у відповідності до тематики нової шкільної програми.

Валентина Іванівна використовує широкий спектр вправ з розвитку в учнів навичок аудіювання, усного монологічного та діалогічного мовлення, розширення словникового запасу на базі читання англійських текстів.

«Духовне життя дитини, - писав В.Сухомлинський, - повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона – засушена квітка.»

            Гра, по-своєму поєднує й дисциплінує людей, і тому зрозуміло, чому вона посідає таке почесне місце в народній педагогіці, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування.

            Тому В.І.Чернявська обрала методичну тему «Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках англійської мови шляхом впровадження інтерактивних та ігрових форм роботи».

Гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички, творчі здібності учнів. Кожна гра на уроці Валентини Іванівни виконує різні функції – збагачує пізнавальний досвід дітей, розвиває мислення, мову,  уяву. Але головна мета введення ігор у навчальний процес – викликати інтерес до навчання.

            Порівняно з іншими формами навчання і виховання, перевага гри полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Нове народжується майже на кожному уроці. Інколи діти підказують тему гри, ситуації. Їх веселий сміх, пожвавлення, бажання говорити англійською мовою є показником зацікавленості, захоплення.

            Окрім програмової лексики вводиться багато нових слів, які легко запам’ятовуються у грі. Так, широко використовуються ігри та  вправи «Bingo», «Перевтілення», «Добери відповідне слово», «Зіпсоване дзеркало», «Подарунки» та інші, які сприяють творчому вираженню особистості дитини.

Останнім часом Валентина Іванівна використовує метод проектів. Проектна робота дає учням можливість принести свої пізнання світу в клас і перенести його на задану тему. Тут поєднуються знання,  отримані під час вивчення багатьох шкільних предметів. Ось де розкривається вся глибина творчої натури.

            Використання ігор, ігрових ситуацій, інтерактивних методик дає можливість проявити свої ділові якості, створює позитивне ставлення до вивчення мови, стимулює повну самостійну діяльність учнів, дає можливість більш ціленаправлено здійснювати індивідуальний та диференційований підхід до навчання, розвивати творчі здібності учнів.

В. Сухомлинський зазначав , що основа глибоких знань з літератури – глибоко особисте емоційне ставлення до естетичних цінностей. Це ставлення формується на основі сприймання – читання художніх творів.

   На своїх уроках вчитель зарубіжної літератури і української мови  Лісевич Лариса Валеріївна велику увагу приділяє заучуванню напам’ять яскравих уривків з текстів. Адже це збагачує  світ думок і почуттів, полегшує мислення.

Неможливо уявити повноцінного розумового, морального, естетичного та емоційного розвитку учнів, якщо він не знає монологів Гамлета і Фауста.

Учні мають самостійно читати. Як говорив В. Сухомлинський «Читання відіграє вирішальну роль у розумовій праці». Наприклад, вивчаючи творчість  В. Шекспіра у 9 класі, вона дає учням додаткове завдання: відшукати в бібліотеці маловідомі факти його біографії чи історію написання твору.

На уроках української мови вона формує в учнів активну діяльність, добираючи різні види вправ творчого характеру. Наприклад, вивчаючи тему «Дієприкметник» у 7 класі, дає завдання : написати твір-роздум «Зима – найкраща пора року». Діти замислюються над причинами явищ , починають розуміти загальний зв’язок у природі, вчаться аналізувати, синтезувати.

Як сказав В. Сухомлинський, література стає для учнів підручником життя.

            Школа, на думку В. Сухомлинського, покликана бути Школою радості для дітей, Школою творчості для вчителів та Школою спокою для батьків, родин і суспільства.

Як ніхто з  видатних педагогів, В. О. Сухомлинський всебічно і глибоко розкрив високу поезію виховання. Праці Василя Сухомлинського допомагають учителям оволодівати сучасним стилем педагогічного мислення, який передбачає гармонійне поєднання таких джерел пізнання, як природа, праця, книга, слово вчителя, культурно-історичні традиції народу. Василь Олександрович твердив, що середовище, яке оточує дитину, це передусім природа з її безмежним і невичерпним багатством явищ, з величною дивовижною й мінливою красою. Саме у природі – «вічне джерело дитячого розуму». Так, вчитель початкових класів Вишневська І.В., в своїй педагогічній діяльності часто використовує творче надбання видатного педагога, виховує в дитині любов до живого, сіє зерна гуманізму, людяності, моральної краси.

         Ознайомлення з природою починається з першого дня дитини в школі. Все це проходить у формі захоплюючої гри. У дітей, які приходять у 1-й клас, уже є невеличкий досвід, і вчитель використовує його для розширення їхніх знань.

Знаючи, яка різноманітна природа землі, діти інакше підходять до вивчення рідної країни і будуть готові до розширеного вивчення природознавства. Кожна пора року, кожен з його дванадцяти місяців мають своє неповторне диво, свою красу, свої радощі. Ірина Володимирівна ознайомлює дітей з казкою «Про короля Сонце та його дочок». Герої казки – сувора Зима, добра чарівниця Весна, працьовите Літо, щедра Осінь присутні на кожному уроці чи прогулянці.

Дуже цікаво проходить гра-спостереження «Придивіться навколо», де учням треба побачити, зауважити, дізнатись якомога більше цікавого. В будь-яку пору року побачити у прекрасному світі природи щось нове, неповторне

«Школа — не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи — виховання здібно­стей». Цей вислів В.О.Сухомлинського став наріжним каменем у діяльності вчителя математики Лучанової В.В.

Основну функцію в ро­боті з учнями вчителька вбачає у формуванні розвиненої особистості, у створенні умов, за яких дитина може і хоче навчатися. Не секрет, що лише зацікавивши, лише здивувавши кожного учня, можна розраховувати на пози­тивний результат навчання. Тому її завжди хвилюють питання: чи можна кожного школяра зацікавити знаннями, розвивати його допит­ливість, підтримувати у нього інтерес до навчання? Шукаючи відповідь на ці запитання, вона наполегливо попов­нює свою творчу лабораторію нови­ми знахідками.

Праці В.О.Сухомлинського для Валентини Володимирівни стали джерелом глибоких думок, надійним орієнтиром, що допомагає краще орієнтуватися в складних ситу­аціях сучасної педагогічної практики.

             «Головною потребою кожного школяра — наставляв В.О.Сухом­линський, — мають стати праця, са­мостійна думка, відкриття істини». Реалізувати дану пораду їй вдаєть­ся завдяки вдумливій підготовці до занять, до роботи з класом взагалі. Так, починаючи працювати з учнями 5-го класу, вона не лише урізноманіт­нює форми роботи, але й навчає їх працювати додатково.

             У 5—6-х класах навчає учнів скла­дати задачі-казки; щомісяця (і на літні канікули зокрема) дає додаткові завдання, що складаються з ціка­вих задач і задач підвищеної складності. Уроки різноманітні — і традиційні, і нетрадиційні. До кожного створює  відповід­ний сценарій.

            Розпочинаючи урок у 5 класі,  вчителька запитує чергового: «Скількох учнів немає на уроці?» Учень дає відповідь, і вона звертається до класу з іншим запитанням: «Хто пам'ятає, скільки учнів у класі за списком? Як назива­ють такі числа? Яку частину учнів класу становлять ті, кого сьогодні немає на заняттях? Як називають такі числа?». Далі повідомляє, що сьогодні учні будуть подорожувати по країні «Звичайні дроби» і починає урок-казку. Подорож проходить цікаво. Учні мають можливість пока­зати, перевірити свої знання, уміння, а одночасно дізнатися про ще невідоме їм. Усі пра­цюють захоплено, одержуючи задоволення.

            В.О.Сухомлинський заува­жував, що коли дитина не ба­читиме результатів своєї праці, то у неї зникне бажання вчи­тися. Тому робить все можли­ве, щоб вихованці бачили не просто наслідки своєї роботи, а позитивні її результати. Уже в 6—7-х класах її учні — учас­ники і переможці шкільної, районної олімпіад.

            У роботі з дітьми надає ве­ликого значення дотриманню поради В.О.Сухомлинського, що розумова діяльність дити­ни має бути достатньо склад­ною. На заняттях із спецкурсу учні розширюють і поглиблюють свої   знання, удос­коналюють уміння та навички. У практику роботи вводить  не­традиційні форми занять: лек­ція, урок-семінар, урок-турнір, урок-консультація тощо.

             Найважливішою та най­складнішою проблемою в педа­гогічній діяльності вважає добір для конкретного уроку форм, методів, прийомів, засобів навчання, які допомогли б кожній дитині досягти най­кращих результатів своєї праці, одержати можливість порівнюва­ти свої досягнення сьогодні з учорашніми.

            В.О.Сухомлинський зауважу­вав, що треба «дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності». Реалі­зувати таку заповідь на практиці мені вдається у процесі формуван­ня вмінь, навичок, під час їх оцінювання та застосування набу­тих знань. Наприклад, учні 9-го класу із захопленням готувалися до уроку-семінару з теми «Пере­творення ірраціональних виразів» який був проведений у вигляді презентації математич­ної газети. Школярі були в ролі кореспондентів, які презентували сторінки газети: практичну, теоретичну, історич­ну, літературну. Презентуючи практичну сторінку, вони пока­зали вміння розв'язувати завдан­ня підвищеної складності, зав­дання для абітурієнтів, працювати з комп'ютером. Історична сто­рінка містила відомості про те, коли і як з'явилися ірраціональні числа. На літературній сторінці учні розмістили власні вірші, при­свячені числам. А свій перший «гонорар» вони отримали у виг­ляді оцінок.

            У 9-му класі  її учні пишуть творчі роботи: складають і розв'язують рівняння, нерівності з модулем, перетворюють ірраціональні ви­рази та спрощують їх (і, звичай­но, при цьому враховуються здібності учнів, здійснюється диференційований підхід).

            В.О.Сухомлинський вважав, що самостійність, творчий харак­тер розуму формується завдяки тому, що в розумовій праці учнів є і елементи досліджень. Врахо­вуючи цю думку і пам'ятаючи пораду про те, що наочність — це шлях до пізнання, пропонує уч­ням на уроках (якщо є потреба) виконати малюнок, виготовити схематичну модель до геометрич­ної задачі, провести дослідження щодо виду фігури, залежності між її елементами тощо.

За В.О.Сухомлинським, розу­мова праця — це індивідуальний процес, який залежить не лише від здібностей, але й від характе­ру дитини, від різних зовнішніх обставин. Тому добирає вправи та задачі для розв'язування так, щоб кожна наступна вправа міс­тила елемент нового, невідомого, складнішого, важливішого. При­щеплює своїм вихованцям смак до читання математичної літера­тури, робить все для того, щоб вони захоплювалися пошуками шляхів подолання труднощів, ча­стіше й активніше зіштовхували­ся з красою наукового пізнання. Тому її вихованці із задоволен­ням пишуть реферати, творчі ро­боти, працюють з додатковою літературою.

            Успішно вирішує завдання відродження духовності на­роду України через повер­нення до загальнолюдських цінностей Тетяна Михайлівна Сотченко - учитель-методист. Вона постійно і до­сить успішно використовує ідеї вченого-педагога В.О Сухомлинського. Його праці для неї стали джерелом гли­боких думок, надійним ком­пасом, що допомагає краще орієнтуватися в складних си­туаціях сучасної педагогічної практики.

            Головною потребою кожно­го школяра, наставляв Ва­силь Олександрович, повинні стати праця, самостійна дум­ка, відкриття істини. Реалізу­вати цю пораду Тетяні Ми­хайлівні вдається завдяки глибокій підготовці до уроків. Застосовуючи сучасні під­ходи, вчителька моделює ре­альні життєві ситуації, вико­ристовує рольові ігри, які най­більше сприяють формуван­ню в учнів умінь і навичок, ви­робленню власних цінностей, забезпечують атмосферу співробітництва, творчої вза­ємодії в навчанні.

            Тетяна Михайлівна створює у класі мікроклімат, який стимулює учня до вільного висловлювання своїх думок

 В.О. Сухомлинський гово­рив: «Школа має бути не ко­морою знань, а середовищем думок. Тоді предмет, що його викладає вчитель, стає не кінцевою метою його діяль­ності, а засобом розвитку ди­тини». Саме цій меті підпо­рядковує Тетяна Михайлівна викладання курсу «Основи правознавства». Для неї як педагога дуже важливо, що здобуті знання знайшли зас­тосування в житті. Старшок­ласники, які виявили особливий інтерес до правознавства і в майбутньому мріють обра­ти професію юриста, прово­дять бесіди з учнями почат­кових та середніх класів, бе­руть участь в брейн-рингах, олімпіадах.

            В.О. Сухомлинський наголошував: «Слово – наш найвірніший педагогічний інструмент, його нічим не заміниш». Тому вчитель початкових класів Кириченко Алла Миколаївна великої уваги приділяє розвитку мовлення учнів. Вона вважає, що саме у початковій ланці необхідно навчити дітей мислити, послідовно і головне висловлювати думку. Вчителька розробила систему вправ з розвитку мовлення.

            До неї входять робота над реченням, за картиною, поширення речень, складання речень за малюнками, спостереженнями та ін. поступово вправи ускладнює. Коли діти навилися висловлюватися реченнями, розробляє систему уроків мислення, на яких  легко виявляються обдарованості учнів.

             Сухомлинський значне місце відводив взаємозв’язку навчання і розумового розвитку учнів.

            Дитину треба зацікавити,  тоді навчання стане для неї потребою. А для цього вона дбає про те, щоб «думка дитини не була втиснута в рамки підручника». Спостереження, сприйняття навколишнього світу викликають у дитини  думку а потім вона добирає відповідне слово. Ось чому потрібно ще з раннього віку, вважає Алла Миколаївна, вводити дітей у світ природи, навколишнього буття. Розвиток мови проводить і на основі спостережень за замінами і повідомляють про це у класі. Це дає змогу складати як окремі речення, так і зв’язну розповідь.

            Казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів, прагнень. Тому вчить дітей не лише складати казки, а й інсценувати їх. Починає з інсценізацій українських народних казок, проводить ранки, свята книги, казки де проявляються художня, комунікативна та психомоторна обдарованості дитини.

            Однією з необхідних умов підвищення результативності навчання є розвиток загально навчальних умінь учнів, які стимулюють їх пізнавальну активність. У цьому зв'язку стимулом пізнавальної діяльності є пізнавальний інтерес. Вчитель хімії і біології Бондарчук Оксана Михайлівна працює над проблемою «Формування пізнавального інтересу на уроках хімії і біології шляхом впровадження інтерактивних методів».

            В. О. Сухомлинський зазначав: «Пізнання саме по собі є дивовижним, чудовим процесом, що пробуджує живий і незгасний інтерес». На уроках хімії та біології є величезні можливості для розвитку пізнавального інтересу. Використання різних форм проведення навчальних занять не тільки урізноманітнює навчальний процес, а й викликає в учнів задоволення від самої діяльності.

            Сприяти зацікавленості учнів, передусім, допомагає чітко та доступно сформульована мотиваційна установка. В своїй роботі  Оксана Михайлівна проводить мотивацію за рахунок створення проблемних ситуацій. Сухомлинський В.О. зазначав, що проблема, поставлена на початку уроку, забезпечує активізацію мислення. Наприклад, вчителька пропонує учням розглянути різні гіпотези: «У погану погоду деякі квіти закриваються. Що буде, якщо квіти перестануть закриватися?» або «Рослини втратили здатність до фотосинтезу. Якого результату слід чекати від такої втрати?»   Для попередження втрати активності на уроках Оксана Михайлівна використовує метод «оживлення» понять. Так, під час вивчення теми «Загальна характеристика найпростіших» учням необхідно засвоїти ряд узагальнюючих понять. Вчителька учням пропонує уявити представників цього типу, їх будову, середовище існування, процеси життєдіяльності. Вдома учні пишуть казку про життя одноклітинних істот. Лабораторну роботу «Будова одноклітинних тварин» виконують у вигляді аплікації. Багато уваги Сухомлинський приділяв проблемі підвищення інтересу до предмета й уваги учнів засобами наочності. Оскільки одним із засобів наочності є класна дошка, Василь Олександрович рекомендував використовувати її якомога більше, частіше, різноплановіше: робити на ній замальовки, схеми, креслення. Користуючись різними джерелами інформації, додатковою літературою, учні заповнюють таблиці, складають схеми, порівнюють, класифікують, аналізують. Велику роль у розвитку пізнавального інтересу відіграє самостійне виготовлення учнями роздаткового  матеріалу, який потім використовується на різних етапах уроку.

            Ігрова діяльність учнів - один з найефективніших засобів фізичного та інтелектуального розвитку особистості дитини. «Казка, гра, фантазія — життєдайне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та прагнень»,- писав В.О. Сухомлинський. У своїй роботі Бондарчук О. М. використовує ігри, метою яких є розвиток творчих можливостей учнів. Під час вивчення основних класів неорганічних сполук вона пропонує учням стати учасниками гри .Наприклад: «Хімічне лото», «Віриш - не віриш», «Знайди своє місце», «Третій зайвий», «Хімічний ланцюжок», Важливим збуджуючим мотивом формування і розвитку пізнавальних інтересів учнів є самостійне виконання творчих і пізнавальних завдань. Оксана Михайлівна впроваджує виконання учнями творчих домашніх завдань у вигляді творів «Моє ставлення до шкідливих звичок людини», «Вплив алкоголю, нікотину, наркотиків на нервову систему людини» У вигляді пізнавальних завдань: «По дорозі додому поспостерігайте за хімічними явищами, що відбуваються у природі. Напишіть невеличкий твір на тему: «Хімічні явища за вікном», або «Чому під час змішування харчової соди з оцтом інтенсивно проходить реакція? Напишіть рівняння реакції.» Наближення навчального матеріалу до реалій життя сприяє розумінню учнями необхідності поповнення своїх знань. «Дитина, яка позбавлена активного спілкування з природою, живого споглядання за її явищами та предметами, віддаляється від природи. Природа - колиска дитячої думки і треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення» - радив великий педагог.

            Сучасний урок передбачає визначення разом з учнями особистісно значущих завдань тієї діяльності, яку передбачено здійснити протягом уроку. На це вказував і В. О. Сухомлинський: «Пристрасне бажання вчитися, усвідомлення мети навчання  - найважливіший стимул навчальної діяльності учнів»

Тому  вчитель географії Лучанов Віталій Анатолійович залучає учнів до визначення мети уроку , націлює їх на те , що дасть цей урок для їхнього майбутнього життя.

Так, вивчаючи в 9 класі тему «Населення України»,  формує особистісно значущу для учнів мету методом проблематизації: «Чому зменшується кількість населення України? Які шляхи вирішення цієї проблеми?» Учні, виконуючи практичну роботу, аналізують, як змінювалася кількість населення, тобто розв'язують проблему.

Великі можливості для розвитку особистості на уроках географії має створення проблемних ситуацій. Проблемні ситуації сприяють розвитку мислення в учнів, а в кінцевому результаті - зміцненню знань. Тому, створюючи проблемну ситуацію, вчитель намагається викликати у школярів прагнення самостійного пошуку нових способів вирішення проблемних завдань.

Вивчаючи природні зони Землі в 7 - му класі, на початку уроку зачитує уривок з описом природи, пропонує учням з'ясувати, про яку природну зону йдеться і за якими ознаками можна це визначити? Учні самостійно мислять, виділяють головні ознаки, аналізують вплив кожного кліматотворчого чинника і називають причини таких явищ.

Іноді, щоб проблемні завдання не залишилися нерозв'язаними, пропонує учням підказку, своєрідний натяк або алгоритм відповіді.

Наприклад, «Чому в Антарктиді будують будинки на палях, так само як в Азії, де замість вулиць протоки і канали?»  Підказка : «Стокові вітри, що дмуть з центра Антарктиди несуть не тільки морозне повітря, а й …»

У такій ситуації учні легко знаходять відповідь на поставлене запитання. І хоч у процесі розв'язання проблеми школярі не роблять об'єктивних наукових відкриттів, але суб'єктивно (для себе) відкривають нове. Знання, здобуті під час проблемного пошуку,  завдяки емоційному  піднесенню більше осмислюються та запам'ятовуються,  швидше перетворюються на власні переконання учнів.

Учні школи беруть участь у шкільному, районному, обласному етапах Всеукраїнської предметної олімпіади, творчих конкурсах, турнірах. Так, у 2009 – 2010 навчальному році учениця 9 класу Шевченко  К. Стала лауреатом обласного етапу Всеукраїнської олімпіади з економіки, Цирдя В. зайняла І місце в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з фізики, Королькова А. зайняла І місце в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики, Кириченко Д. зайняла ІІ місце в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та ІІІ місце в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з англійської мови, Брусова В. в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з фізики, Цихоня К. зайняла ІІІ місце в районному етапі Всеукраїнської олімпіади з математики.

Вчителі школи, розвиваючи художню, духовну обдарованості, організовують предметні вечори, ігри, вікторини, КВК та інші позакласні заходи. Традиційними стали свято квітів, Свято Врожаю, Тиждень Книги,  День Матері, зустрічі випускників.

У школі значна робота проводиться по впровадженню національної культури. Для учнів організовуються виставки робіт (вишиванок, тканих виробів) умільців села, зустрічі з вишивальницями села, походи та екскурсії різними місцями, експедиції по збору матеріалів з історії свого краю, запису фольклору. Членами гуртка «Літопис» (керівник Сотченко Т.М.) випущено брошуру «Історія мого села», «Голодомор – 32-33р.р.»

            Удосконалення навичок техніки та культури мовлення, стимулювання творчого потенціалу особистості, розвиток  мислення,  пам'яті, виховання потреби у самовдосконаленні, любові  до рідної  мови,  до  Батьківщини стало метою створення гуртка виразного читання, яким керує Кириченко А. М. Діти  із  великим  задоволенням  беруть  активну  участь  у  проведенні  позакласних  та  позашкільних  заходів. Радість  і  задоволення - результат  успіху.  Вони   формують  почуття  самоутвердження.

             З  метою  розвитку соціальної обдарованості учнів,  виховання  громадської позиції у навчальному закладі  створена система учнівського  самоврядування - шкільний парламент.

             Пропагуючи  здоровий спосіб життя та розвиваючи психомоторну обдарованість у школі створено клуб «За здоровий спосіб життя» (керівник клубу - вчитель хімії і біології О.М.Бондарчук). На засіданнях клубу розглядаються питання збереження життя та здоров'я учнів, ведеться роз'яснювальна робота щодо шкідливості вживання алкоголю, наркотиків  та тютюнопаління.

   Педагогічна спадщина Василя Олександровича Сухомлинського - невичерпне джерело педагогічних ідей і знахідок, над вивченням яких продовжують працювати вчителі Грузьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.

Література

1. Лейтес,Н.С. Возрастная одаренность школьников:  Учебное пособие для студентов высших пед. учеб. Заведений. – М.: Академия, 2001.
2. Лосева,А.А. Психологическая  диагностика одаренности.- М.: Академический Проект, 2004.
3. Моляко,В.А. Психологические проблемы творческой одаренности. – Киев, 1995.
4. Основные современные концепции творчества и одаренности/Под ред. Д.Б.Богоявленской. – М., 1997.
5. Туріщева,Л.В. Особливості роботи з обдарованими дітьми.- Х.: Вид. група «Основа», 2008.
6. Учителю об одаренных детях/Под ред. В.П.Лебедевой, В.И.Панова.- М., 1997.

Додаток 1

Додаток 2

Система роботи вчителя з розвитку творчої особистості

Додаток 3

Правила  успішного розвитку

творчих здібностей обдарованих дітей

1. Навантажувати провідну здатність конкретної дитини.

2. Дарувати учням радість і насолоду від процесу пізнання.

3. Формувати особистий «сценарій переможця».

4. Вчити діяти в ситуації підвищеної складності.

5. Заохочувати оригінальні і нестандартні відповіді.

6. Захоплювати учня інтересом до творчої діяльності та потребою в ній.

7. Вчити тільки через діяльність.

8. Сміливо експериментувати.

9. Формувати позитивну «Я-концепцію» (успішний учитель — успіш­ний учень).

10. Шукати, знаходити, творити.

Додаток 4

Система дій учителя, які не сприяють

 розвиткові творчих здібностей обдарованих дітей

1. Навчання обдарованих дітей — не ремесло, а творчість.

2. Навчання — не повинність.

3. Учи не зубрити, а думати самостійно.

4. Учи враховувати не тільки сильні, а й слабкі сторони.

5. Нестандартна відповідь — не помилка.

6. Не повчання, а творчий пошук.

7. Не допускай перевантажень учнів, ускладнюючи програму.

Додаток 5

Правила роботи вчителя з обдарованими дітьми

1. Виявити обдарованих дітей.

2. Спланувати роботу з обдарованими дітьми.

3. Розробити індивідуальну програму для кожної дитини.

4. Вибрати оптимальний час для занять.

5. Розробити пакети творчих завдань.

6. Вивчити психологічні особливості й методичні прийоми роботи з обдарованими дітьми.

7. Створити творчу лабораторію вчителя.

8. Систематично й цілеспрямовано готувати учнів до участі в олім­піадах.

9. Визначити тему науково-практичної роботи (МАН).

10. Організувати співпрацю учнів з викладачами КНТУ, КДПУ, пра­цівниками краєзнавчого музею.