Активізація навчальної діяльності учнів як засіб підвищення ефективності навчально-виховного процесу

Учитель іде на роботу... Що чекає на нього там?

Загальноосвітня школа, що збирає (так і хочеться сказати «підбирає») всіх наших маленьких співгромадян. Навчальний кабінет, оснащений необхідним устаткуванням, у кращому разі, відсотків на тридцять. Клас, у якому живуть до сорока індивідів. Кожен із них неповторний за соціальним походженням, середовищем мешкання, темпераментом, характером і, нарешті, своєю унікальною освітньою траєкторією. Що й казати, діти різні, в класі їх багато. Причому видатні здібності мають далеко не всі. Але навчити хочеться всіх!

«Національна доктрина розвитку освіти» ставить перед учителем завдання створити дитині умови для її максимального самовизначення й самовияву. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку: не всім бути Ейнштейнами. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали б активізацію процесу навчання, призводять до підви­щення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки.

Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо...

Як же знайти засіб, що залучає дитину до навчальної праці, що дозволяє їй відчути радість пізнання?

Матінка-природа проблему розвитку індивіда вирішила давно і красиво. Кошенята, що ганяють за кінчиком хвоста матері-кішки, й не підозрюють, що вони не просто пустують і граються, а розвивають навички полювання, необхідні їм для виживання. Точнісінько так і людська дитина, за допомогою молотка досліджуючи внутрішню будову подарованої вчора машинки, а потім намагаючись повернути їй попередній вигляд, зовсім не замислюється про аналіз і синтез, хоча саме їх побачить у діях дитини психолог. Ми просто граємо, і саме гра є могутнім інструментом задоволення третього, основного інстинкту - потреби пізнання світу.

Породжена дитинством людства, гра супроводжує всю його історію, по-своєму поєднуючи й дисциплінуючи людей, і тому зрозуміло, чому вона посідає таке почесне місце в народній педагогіці, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування. «Духовне життя дитини,

- писав В.Сухомлинський, - повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості. Без цього вона

- засушена квітка». Звернімо увагу, що видатний педагог ставить гру в один ряд із будь-якою активною творчістю. На нічим незамінне й неминуще значення гри вказував інший великий дидакт Росії

- К.Ушинський. «Не думайте, - підкреслював він, - що все це мине безвісти з періодом гри, зникне разом з розбитими ляльками і розламаними барабанами: дуже ймовірно, що з цього зав'яжуться асоціації уявлень і низки цих асоціацій, що згодом зв'яжуться в одну велику мережу, яка визначить характер і напрям людини».

Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання світу, має залишатися за порогом школи?! Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Отже, гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Гра ні в якому разу не терпить примусу і є процесом суто добровільним. Гравці не ставлять перед собою ніякої дидактичної мети і завдань, їх цікавить тільки ігровий результат. Тому на ігровому уроці в навчальному кабінеті присутня тільки одна людина, що чітко уявляє, для чого все це почато - вчитель. Ця обставина й визначає педагогічні принципи впровадження ігрової діяльності у навчальний процес.

Принципи організації ігрової діяльності на уроці

За всієї привабливості ідеї використання ігрової діяльності у навчальному процесі, необхідно зазначити, що ігри доречні й ефективні не на всіх уроках. Неприродною буде, приміром, ігрова контрольна робота чи гра на весь урок під час вивчення зовсім нового матеріалу (хоча й на таких уроках можливі ігропаузи для актуалізації знань, наприклад, або зняття стресових проявів).

Куди багатший ігровий потенціал мають уроки узагальнення отриманих знань, закріплення їх або вироблення практичних умінь і навичок. Дуже жваво й ефективно проходить в ігровій формі підготовка до тематичної атестації, коли учні мають необхідний багаж знань і потрібно його актуалізувати та систематизувати.

Менш очевидним є використання ігрових елементів під час контролю готовності учнів до уро­ку. Справді, з чим отут гратися, - учень або готовий до уроку, або ні (таких чомусь завжди вистачає). Нижче наведено опис гри «Морський бій», яку можна використати на уроці саме на стадії перевірки домашнього завдання. Вона дає змогу перетворити цю досить нудну стандартну процедуру на корисний насичений процес. Цікаво, що після такого «бою» число «тих, хто забув», чи «тих, хто не зрозумів» домашнє завдання до наступного уроку, обов'язково зменшиться - програвати не подобається нікому.

Під час планування, підготовки і проведення гри на уроці необхідно дотримуватися наступних принципів і правил.

Учитель має чітко усвідомлювати дидактичні завдання використання ігрових елементів у навчальному процесі й організувати всю діяльність на уроці з орієнтацією на виконання цих завдань. Усі учасники повинні знати виконувати правила гри, про які їх докладно інформують до її початку.

На ігровому уроці не повинно бути сторонніх спостерігачів тому важливо залучити всіх до активної діяльності. Разом і; тим участь у грі - справа добровільна, тому не варто змушувати дітей пасивних або тих, як соромляться. Спочатку їм можна запропонувати ролі експертів чу асистентів учителя. Через деякий час вони самі попросяться в гру.

На ігровому уроці, як і в будь-якій грі, обов'язково має бути присутнім елемент несподіванки і непередбачуваності, що дає змогу активізувати вияв творчих здібностей учнів. Періодично слід змінювати правила гри, щоб вона не набридала і залишалася цікавою дітям. При цьому система підрахунку балів і визначення переможців мають залишатися максимально простими й наочними. Дуже корисно бали матеріалізувати (у вигляді фішок чи зірочок) і записувати їх на зведеному табло.

Дуже тонка процедура - розподіл ігрових завдань. Тут учитель має виявити весь психо­логічний і педагогічний такт. Учнів, які не можуть похвалитися знаннями, необхідно підтримувати, створювати для них ситуацію успіху, щоб вселити впевненість. Незаперечних відмінників і нестримних лідерів можна й навантажити відповідно - їхня перемога буде важчою, але не менш бажаною.  Необхідно якомога повніше використовувати багаті можливості гри для розвитку вміння працювати в колективі, що передбачає розподіл ролей у команді, причому краще, якщо це зроблять самі учні (під непрямим керівництвом учителя, звичайно). Гра неможлива без духу змагання, тому переможці в ній мають бути обов'язково. Важливо тільки, щоб азарт не спричинив психологічних травм, тому не можна допускати образ і глузувань. Програвати, та й вигравати, треба вміти гідно.

Як і будь-який урок, ігровий так само завершується підбиттям підсумків. Усі бали учасників підраховують, переводять в оцінки й виставляють у класний журнал, але...лише за бажанням учнів (тільки позитивні емоції!).

Ігрова діяльність на уроці

Як було сказано, найбільші можливості для впровадження ігрових елементів у навчальний процес дають уроки узагальнення й закріплення знань, що передують, як правило, атестаціям і залікам. Ігри на таких уроках потрапляють на благодатний ґрунт знань, отриманих учнями під час вивчення теми. Це дає вчителю широкі можливості для проектування ігрових ситуацій.

Зрозуміло, що цей родючий ґрунт вже оброблений першопрохідцями, тому почнемо все спочатку. А урок, звичайно, починається з повторення пройденого, чи, висловлюючись науково, з актуалізації знань. Інакше кажучи, спробуємо з'ясувати, наскільки клас готовий до сьогоднішнього уроку і чи маємо ми можливість подальшого просування?

Актуалізація опорних знань

На першому етапі уроку доцільно застосувати короткочасні ігри або ігрові елементи, які мобілізують увагу і пам'ять учнів. Тривалість їх не повинна перевищувати 10-15 хвилин. Розгляньмо кілька варіантів ігрової діяльності учнів на початку уроку.

«Допуск». Проводять на старті уроку, коли право голосу дають кожному учневі. Це має такий вигляд: учитель ставить запитання, на які учні відповідають по черзі, не встаючи зі своїх місць. Підніматися доводиться тільки тим учням, які не змогли відповісти на запитання. На цей етап учитель добирає прості запитання, що вимагають, як правило, односкладових відповідей - на чисте знання раніше вивченого в класі матеріалу. Отже, після першого кола допуску в класі стоять лише кілька учнів, причому ні в якому разі не слід робити акцент на їхній невдатності. Навпаки, вчитель пропонує класу не залишати товаришів у біді, пропонує учням кинути «рятувальні кола», - поставити їм запитання, які вже звучали сьогодні. Рятувальна операція триває доти, доки кожен учень не дасть правильної відповіді. Як дана форма фронтального опитування працює на основну ідею підвищення психологічної приваб­ливості уроку? По-перше, протягом перших 5-7 хвилин уроку вже кожен учень «виступив», причому дав правильну відповідь, і це вже йому приємно й додає впевненості. По-друге, не пропала дарма домашня праця, і можна спробувати розвинути успіх. По-третє, коли всі кида­ються на допомогу тим, хто замешкався на старті, в класі з'являється атмосфера єдності й доброзичливості. Нарешті, протягом цих 5 хвилин у класі звучить корисна навчальна інформація, необхідна для подальшого просування, причому звучить з вуст учнів, і її потрібно слухати (раптом це саме питання трапиться й мені?). Важливо, щоб усе відбувалося по-доброму, без тиску, і зміцнювало в дітей переконаність, що їм це під силу.

«Морський бій». Це, по суті, ігрова форма перевірки домашнього завдання, що дозволяє залучити в процес не двох-трьох учнів, а практично весь клас. Військова назва дуже умовна, однак відбиває розпал пристрастей під час даної процедури, що цілком природно: всім учням флоту, який переміг, оцінки підвищують на бал, а ті, хто програв, відповідно, цей бал втрачають. Отже, на арені бою - три флоти (три ряди парт), що відправляють у бойову розвідку екіпажі з двох учнів до дошки. Поки розвідники готуються до активних дій, основні сили добирають озброєння для атаки і планують оборону під керівництвом адміралів. У мирній термінології це має вигляд повторення навчального матеріалу, підготовки і розподілу питань за темами «супротивників». Усю цю діяльність координує учень, призначений учителем, який володіє всією повнотою адміральської влади. За три-чотири хвилини починається власне бій (чи перевірка домашнього завдання - кому як подобається). Після відповіді першого екіпажа другий і третій флоти «обстрілюють» його запитаннями з теми, потім самі відповідають на не менш підступні запитання, що надходять від першого флоту, потім настає черга другого фор­мування і т.д.

Роль учителя в цій грі неможливо переоцінити, особливо в перших «боях». Треба встигати озвучувати оцінки запитань і відповідей, передавати право «пострілу» наступній команді, не забуваючи при цьому вчасно залучати в процес гри пасивних учнів, а крім цього, час від часу «мінувати» ігрове поле каверзними запитаннями. Після двох-трьох таких ігор, коли діти зрозуміють і приймуть правила гри, ці функції можна передавати асистентам. Використання даної ігрової форми дає змогу залучити до активної діяльності більшість учнів, підвищує їхню зацікавленість у підготовці до уроку, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату на уроках і формуванню позитивної установки до навчання.

Вивчення нового матеріалу

Як було зазначено, використання ігрових елементів у навчальному процесі на цій стадії ускладнюється недостатнім обсягом знань і вмінь учнів. Однак актуалізовані на попередній стадії уроку опорні знання можуть послужити фундаментом для побудови гри під час подаль­шого просування по темі. Дуже перспективним уявляється при цьому застосування проблемних методів викладу нового матеріалу, коли вчитель звертає увагу учнів на існування гносеологічних протиріч, формулює питання й пропонує учням, розбившись на групи, спробувати знайти відповіді. Ігрова оболонка в цьому разі може мати, наприклад, такий вигляд.

«Рятувальна експедиція». Десь у горах зазнав аварії авіалайнер з коштовним вантажем на борту, і ми споряджаємо рятувальну експедицію. Клас розбивається на групи, кожна з яких отримує маршрутний лист із вказівкою орієнтовного напрямку пошуку (з формулюванням головних питань з досліджуваної теми) і стартового завдання (наприклад, нескладного завдання за пройденим матеріалом). Далі процес пошуку може бути організований у такий спосіб: група отримує від учителя уривок радіограми від потерпілих під час аварії й намагається його розшифрувати (уривок може містити, наприклад, опис і результати експе­рименту з досліджуваної проблеми, а група має їх інтерпретувати й використовувати, відповідаючи на запитання з нової теми).

Завдання для поетапного рішення проблемної ситуації складають заздалегідь, і вони мають різний ступінь складності. Отже, до мети можна просуватися різними шляхами: або вибираючи багато простих завдань, або найкоротшим, але більш складним маршрутом. Розташування груп, а також темп їхнього просування до мети фіксують на карті-схемі на дошці. Періодично з'являються «привали», під час яких групи здійснюють допомогу відстаючим. Група, яка першою досягла мети, отримує той самий «коштовний вантаж» у ви­гляді високих оцінок. Гра на цьому може не закінчуватися. Переможці розходяться по групах, що залишилися, й допомагають їм у боротьбі за друге місце тощо. На завершення уроку вчитель іще раз нагадує суть проблеми, і всі групи формулюють своє бачення її розв'язання. Зрозуміло, що ця гра потребує значної підготовки, але вся робота потім дає певні результати, якщо врахувати, що знання, здобуті своєю працею, людина засвоює набагато краще, та й радість «відкриття».

Закріплення отриманих знань, вироблення практичних умінь і навичок

Звичайно ж, такі уроки створюють дуже сприятливі умови для навчальних ігор. З іншого боку, проведення цих уроків в ігровій формі підвищує їхню ефективність, дає змогу обробити великий обсяг матеріалу, не перевтомлюючи учнів. При цьому, як і на традиційних уроках, необхідно застосовувати різноманітні види діяльності, комбінувати індивідуальні, групові й колективні форми роботи тієї чи іншої гри. Усе розмаїття таких форм можна почерпнути в телевізійних іграх, наповнивши їх необхідним корисним змістом. Як приклад гри під час узагальнення матеріалу з теми і підготовки до тематичної атестації можуть бути наведені всім знайомі і всіма улюблені «хрестики-нулики».

«Хрестики-нулики». На дошці - традиційне для цієї гри поле 3x3см. Перемагає, як завжди, команда, яка першою закреслить рядок із трьох секторів. Ходи роблять по черзі. Причому, якщо команда, яка вибрала сектор, із завданням справляється, в ньому виставляють її знак (скажімо, хрестик), а якщо завдання не виконано, - сектор програний і в ньому з'являється знак суперників (нулик) без будь-яких зусиль з їхнього боку. Така форма була придумана в Клубі Знавців десяток років тому і, за всієї простоти, приховує в собі дуже великий потенціал, тому що дає змогу максимально урізноманітнити види діяльності учнів.

Сектори можуть бути такими: «задача» - розв'язати розрахункову задачу; «шпаргалка» - назвати чи дописати формулу; «?» - відповісти на запитання вчителя або суперника; «вірю-не вірю» - вибрати з декількох тверджень правильне; «поле чудес» - закінчити визначення явища чи поняття; «кімната сміху» - несерйозне завдання, але зі змістом; «практикум» - виконати практичне завдання; «бліц» - три нескладних завдання виконати за хвилину; «супербліц» - завдання виконує одна людина тощо. В процесі уроку проводять дві відбіркові і фінальну ігри, причому під час ігор кожній команді видають жетони для тих гравців, які були найбільш корисні для команди під час відповіді на дане запитання. Наприкінці уроку переможці отриму­ють додаткові призові жетони, їх підраховують і перетворюють на оцінки, які виставляють у журнал за бажанням учнів.

Підбиваючи підсумки, хотілося б навести ще один вагомий аргумент на користь необхідності найактивнішого використання елементів гри у навчальному процесі. Подивіться в очі учнів, які виходять з ігрового уроку, і...учителя. Перед вами - люди, котрі отримали радість від праці. Що тоді - щастя, якщо не це?!